Батьківський лекторій

 

 

 

Батьківські помилки у моральному вихованні дітей

Виховати дитину – велике мистецтво. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з нею. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад з них, набуває життєвого досвіду, засвоює правила поведінки. Сім’я — школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально-етичного досвіду. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: негативні чи позитивні; які прояви дорослих вона спостерігає:щирість, турботу, ніжність чи буркотливість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглина в майбутній будівлі особистості. Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість іноді допускаються фізичні покарання, але це неправильно щодо особистості , яка розвивається. Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу треба звернути на охорону здоров’я дитини та формування правил поведінки. Вступаючи в життя діти мають засвоїти багато правил, які існують у кожному суспільстві. Це – закони гуманного ставлення до людей, норми поведінки. Низка загальноприйнятих норм зумовлює культуру спілкування людей. Зокрема обов’язковим для дітей є дотримання таких з них: вітатися при зустрічі; ввічливо звертатися з проханням; дякувати за послугу; не втручатися у розмову дорослих; розмовляти напівголосно, привітним тоном тощо. Ці норми настільки звичні, що може здаватися, що на них і не варто зупинятися. Проте деякі батьки, навчаючи дітей правил поведінки, іноді мають на увазі лише зовнішній бік, а саме – гарні манери. Але ж насамперед, у малят треба виховувати позитивне ставлення до людей і вчити виражати його в привітанні, подяці. Важлива умова спілкування – уміння уважно ставитися до бажань своїх однолітків і дорослих. Але ж далеко не всі володіють цим умінням. В деяких родинах батьки дбають про задоволення своїх синів і доньок, насамперед, придбати іграшки і ласощі. Тут можна почути: «Петрик хоче такий самий самокат, як у Павлика. Треба завтра купити». Такі маленькі щоденні жертви поступово стають для дітей звичним явищем і сприймаються як норма. Діти і гадки не мають, що дорослим також хочеться і солодощів і розваг. Намагаючись якнайбільше дати своїм чадам, батьки віднімають у них найдорогоцінніше – чуле. Уважне ставлення до людей, їхніх бажань і потреб. Таким дітям дуже важко у садку, де всі рівні. Вони почуваються скривдженими, ображеними, не отримуючи бажане. Щоб запобігти таким ситуаціям, батьки мають не тільки не приховувати свої бажання, а й висловлювати їх. Добре, коли в сім’ї існує правило: однаково дбати про всіх її членів. Щоб дім не перетворювався на арену бою, треба вчити дітей рахуватися з можливостями дорослих щодо задоволення своїх бажань, з тим, що батьки не завжди можуть купувати їм ласощі і іграшки, що кошти сім’ї витрачаються ще й на різні потреби: їжу, одяг,навчання. Це допоможе їм спокійно миритися з певними матеріальними обмеженнями. Малята мають розрізняти стани дорослих, розуміти їх, співчувати і допомагати, якщо потрібно. Навчившись брати до уваги стан близької людини дитина стане уважнішою і до чужих людей – дорослих та однолітків. Дітей треба вчити узгоджувати свої бажання з конкретними обставинами. Наприклад, Вадикові дуже хочеться подивитися вирішальну зустріч з футболу, але вже час йти спати. Не потрібно кричати. Розв’язати з миром таку досить делікатну ситуацію допомагають ігрові прийоми: «Твій ведмедик хоче спати. А футбол подивимося завтра у повторі». Треба виховувати у дітей співчуття до хворого, ображеного, скривдженого. Саме це сприяє встановленню в родині певного «ритуалу» висловлення співчуття: пожаліти, надавати допомогу, принести води, подати ліки. Твердо встановленим у родині має бути правило: допомагати один одному у виконанні побутової роботи, робити послуги як дорослим так і братам, сестрам, охоче виконувати всі прохання близьких. Вихована дитина буде допомагати і виховательці в дитячому садку і товаришам. Правилом має стати повага до результатів праці всіх членів родини. І це має виражатися у конкретних вчинках. Обов’язково треба підтримувати чистоту в приміщенні, прибраному дорослими. Після гри треба запропонувати дитині самостійно скласти іграшки на свої місця. Охайність дитини стане їй в пригоді не лише в дитячому садку, а й в житті взагалі. Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Часто кажуть: «Діти – дзеркало батьків» або «Які батьки, такі й діти». Звідси і висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона приймає в першу чергу від батьків». Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими суспільними інтересами, то така сім’я позитивно впливає на виховання дитини. Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання, але як завоювати його у дитини, знають далеко не всі. Батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність виховувати у дитини повагу до кожного з батьків. На жаль, батьки не завжди володіють культурою спілкування: часто критикують один одного в присутності друзів, родичів, дітей. Але критика одного з батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів. Авторитет батьків повинен триматися на повазі особистості кожного. Чимало батьків вірять, що схвалювання допомагає дитині набути справжньої впевненості в собі, насправді ж вона нерідко призводить до нервозності, поганої поведінки. Чим більше дитина отримує схвалень, тим частіше намагається проявити справжню натуру. Наші слова повинні передавати чітку позитивну оцінку дитячих вчинків, намірів, їхньої допомоги нам, але в жодному разі не їх особи. Хай діти самі роблять висновки. Наведенні правила лише частково охоплюють деякі аспекти життя. Комусь може здатися, що правила не мають етичного сенсу і це буде помилкою, оскільки їх значення в моральному вихованні дітей безсумнівне. Дотримання цих правил необхідне для підтримки загального порядку та гарного настрою в сім’ї та дитячому садку. Кінцевим результатом дотримання всіх правил незалежно від їх змісту є виховання в дітей уміння керуватися загальними вимогами, відповідально ставитися до дорученої справи, проявляти взаємну повагу, тобто вміння гарно поводитися серед людей.

 

Типи неправильного виховання в сім'ї

У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій. Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини. 1. Бездоглядність – дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю та уваги батьків. 2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків – гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин. 3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги – кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності. 4. Наступний тип – емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості. 5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість. 6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги…», «У моїх батьків не було змоги…», «Я все життя мріяла,…то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість. Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок. Можливі й інші причини: 1. Особливості пубертатного періоду. 2. Ураження головного мозку,хронічні захворювання, інтоксикація. 3. Різноманітні психічні травми – тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.

 

пам'ятка батькам першокласників

Від п’ятирічної дитини до мене тільки крок, від новонародженого до п’ятирічного – страшна відстань Л.Толстой Шкільні успіхи закладаються протягом усього попереднього життя дитини. Не випадково кажуть: «Хороші ті діти, задля яких не шкодували зусиль». А це і час, і душевні зусилля, і кошти. За наявності соматичного (тілесного) і психічного здоров'я встигання у школі визначається рядом умов: природними здатностями; загальною інформованістю; розвитком інтелекту (уяви, мислення, пам'яті, уваги): довільністю поведінки, тобто здатністю докладати вольових зусиль для виконання завдань; контактністю, вмінням спілкуватися і підтримувати стосунки з однолітками і дорослими. Першокласники. Вони такі різні, а програма для всіх одна. Вже у жовтні мають розв’язувати задачі на одну дію, а до січня читати близько 20 літер за хвилину. І той, хто до школи не вивчив абетки, не засвоїв лічби, одразу ж програє перед тим, хто опанував це раніше. Але й запас певних знань ще не гарантує успішного навчання, якщо дитина не вміє працювати самостійно. У класі вона одна – а поміж 25 учнів, і їй треба уважно вислухати вказівки вчителя, звернені до всіх, запам’ятати їх і чітко виконати, Адже ж навчання колективне. Відповідальність виховується у праці, коли дитина не вряди – годи, а систематично виконує якийсь постійний домашній обов’язок: прибирає постіль, свої іграшки, поливає квіти, вдягається. Інколи навіть за доброї пам'яті забуватиме принести до школи альбом, виконати домашнє завдання, передати мамі запрошення вчительки навідатися до неї.. До самостійності треба привчати поступово: запропонувати щось зробити і вийти з кімнати. Не сидіти з малим, а дати йому змогу працювати самому. Ясна річ завдання має бути по силі й зрозуміле. А ще обов’язково домагайтеся виконання (жорстоко й категорично), не реагуйте на спроби дитини ухилятися від справи. А то доведеться мамі сидіти зі своїм першокласником за однією партою і постійно підганяти його, виправляти помилки. Чи згодиться вчителька на її присутність на уроках, та й чи багато матерів мають на те змогу ? Але навіть зі сторонньою допомогою такий учень не виконує класну роботу вповні, бо не звик напружено працювати. Причина зрозуміла – неправильне дошкільне виховання. Тож і доводиться перевиховувати, фактично ламати вже сформовані навички поведінки, що набагато важче, ніж відразу виховувати правильно. Недостатньо підготовлені до школи діти зустрічаються з багатьма проблемами, трапляються невдачі, хоча вони й намагаються сумлінно виконувати вказівки вчителя. Їх картають у школі і вдома, а отже, на їхню думку, не люблять. Невдоволення собою зростає, і невдовзі невдаха учень пускає все на самоплив, упевнивши себе, що ніколи не подужає шкільної науки. Сподівання на веселе й щасливе учнівство не виправдалося. На жаль не всі батьки здатні зазирнути у подальше майбутнє своїх дітей. Їм невтямки , що підліткові проблеми закладаються у дошкільному віці, ба навіть раніше. Як же уникнути такого сумного кінця ? ПЕРШЕ. Реально поціновувати можливості дитини (можна порадитись з фахівцем –психологом). Розвинуті діти (обсяг знань, розумові здатності) навчаються легше, витрачають менше часу на домашню підготовку. З більшістю дітей доводиться багато працювати, і починати треба задовго до школи. ДРУГЕ. Коли постануть проблеми, с систематично зосереджуватися на їх подоланні. У дитини бідний словник – обговорюйте з нею переглянуті дитячі фільми («Який герой сподобався і чому ?» , Давай розповімо таткові, який цікавий мультик ми дивилися сьогодні»). Корисно також описувати малюнок, побачене по дорозі дерево, розквітлу квітку, переказувати казки за ілюстраціями тощо. Навчання не повинно бути примусовим, адже малому важко утримати увагу понад десять хвилин. Навчання ліворуких дітей має свої особливості. Відомо, що в них краще розвинене образне мислення, а гірше – логічне. Навіть проста побудова слів із літер для таких дітей – нестерпна мука, можна зарадити цьому, якщо читання слова супроводжувати показом відповідної картинки або предмета. Дитина швидко помітить взаємозв’язок і процес читання стане більш усвідомленим. Ліворуким особливо потрібні книжки з кольоровими високоякісними ілюстраціями. Це збуджує їхню увагу, додає позитивних емоцій у навчанні, а отже й віддача більша. ЯК ПОДОЛАТИ БАТЬКІВСЬКІ СТРАХИ ПЕРЕД ШКОЛОЮ Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати? Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях. СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ? 1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими. 2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні. 3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки. 4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними. 5. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати. 6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження. СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ? Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7. Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися. СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ «Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке: • краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати; • краща програма — та, що не позбавить дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю; • якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи. Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно: 1. Дізнатися якомога більше про: • педагогічний колектив; • типи і види реалізованих навчальних програм; • особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів; • особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм; • технічне та методичне оснащення навчальних класів; • традиції школи, її випускників; • додаткові навчальні послуги; • ставлення до дітей; • стягнення з батьків оплати; • медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо. 2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу. СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага. Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом. Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя. СТРАХ П'ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке: 1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї. 2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти. СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ? Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом? Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили? 1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною. Крім того, першокласник має знати, правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо. 2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування? СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ? За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні. Про що слід пам'ятати? 1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати них слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я. 2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше Між 10 годин, денний сон також обов'язковий —1,5 години. 3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. (доречи, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.) 4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я. 5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож. не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко. 6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором. 7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні. СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»? Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», неможна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюб­леними іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі. Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів. Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

 

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/vihovuemo_hlopchikiv.doc

 

 

Як підготувати дитину до дитячого садка

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/yak_pidgotuvati_ditinu_do_dityachogo_sadka.doc

 

 

Як провести вихідні дні з дитиною

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/yak_provesti_vihidni_dni.doc

 

 

Граємось вдома

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/graemos_vdoma.doc

 

 

Привчаємо дитину до порядку

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/privchaemo_do_poryadku.doc

 

 

33 способи, як виховати хорошу дитину

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/33_sposobi_yak_vihovati_horoshu_ditinu.doc

 

 

Ваша дитина йде до школи

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/vasha_ditina_yde_do_shkoli.doc

 

 

Вплив засобів масової інформації на розвиток дитини

/uploads/editor/5942/469724/sitepage_27/files/vpliv_zmi_na_rozvitok_ditini.doc